ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ЯК НАСЛІДКУ ПРАВОПРИПИНЯЮЧОГО ЮРИДИЧНОГО ФАКТУ

Main Author: Anatoliy Kostruba
Format: Proceeding Journal
Bahasa: ukr
Terbitan: , 2012
Subjects:
Online Access: https://zenodo.org/record/3831149
Daftar Isi:
  • З точки зору загальної теорії права суб’єктивне право – це гарантована правом міра можливої або дозволеної поведінки особи. Воно належить суб’єкту незалежно від того, чи перебуває він у правових відносинах з іншими суб’єктами чи ні. З виникненням конкретних правовідносин суб’єктивні права реалізуються через правомочність уповноважених осіб, яка складається з таких елементів: а) можливості діяти особисто; б) можливості вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи; в) можливості звертатися до компетентних державних органів заради застосування державного примусу в разі невиконання контрагентом своїх обов’язків; г) можливості користуватися соціальними благами на основі певного суб’єктивного права. Ці чотири елементи суб’єктивного права разом, на нашу думку, специфікують суб’єктивні права. Адже суб’єктивні права в загальному вигляді існують як правові моделі можливої (дозволеної) поведінки. При цьому в кожних конкретних обставинах реальної і правової дійсності обсяг цих правомочностей може бути різний, у зв’язку з чим і права можуть бути однакові за змістом, але різні за обсягом. Як приклад, можна привести ст. 41 Конституції України, яка в ч. 4 визначає, що право приватної власності є непорушним. При цьому, право власності складається з правомочностей володіння, користування і розпорядження майном вільно на свій розсуд. А в той же час, ст. ст. 401, 402, 404 Цивільного Кодексу України визначають можливість користування чужим майном не враховуючи волю власника цього майна і що звужує право власності певним чином. Звертаючи увагу на припинення права як наслідку правоприпиняючого юридичного факту констатуємо, що зміна специфікацій права (зміна обсягу правомочностей) не припиняє право, а лише змінює його зміст. Наслідком правоприпиняючого юридичного факту є припинення суб’єктивного права в цілому, у конкретної особи або в конкретних правовідносинах. Об’єктивно це право може існувати і бути закріпленим в нормі права, але у конкретного суб’єкта воно припинилося.